Стуга, ги, ж.

1) Плетеная коробка изъ лозы, обмазанная глиной — для сохраненія зерна, муки. Розумна жона, як стуга пшона. Ном. № 1406.

2) Коробка изъ дуба. Виносе стужку з пирогами на місто. Лебед. у. Ум. Стужка, стужечка. Узяли стужку з калачами. К. ЧР. 282.

Стуга нар. Потуже. Да в’яжи, вража татарюго, да назад руки стуга. Грин. III. 590. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга. Мет. Ум. Стугенька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 221.