Стригти, жу́, же́ш, гл.

1) Стричь. До Миколи ніколи не сій гречки, не стрижи овечки. Ном. № 452.

2) Бить. Всіх за все по спині стриг. Котл. Ен. VI. 17.

3) Кінь стриже вухами. Конь прядетъ ушами.

4) — зуби на ко́го. Острить на того зубы. Рк. Левиц.

5) — куди. Направляться къ чему; намекать на что. Он куди його тягне. он куди він стриже. Мир. Пов. II. 62. Христя знає, куди се Грицько стриже, та мовчить. Мир. Пов. І. 119.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 215.