Стовбур, ра, м.

1) Стволъ, стержень растеній. Та в цій вербі верхівя хоч і зелене, а стовбур зовсім у середині згнив. Кобел. у. Щось лізе вверх по стовбуру. Шевч. 30. Вівця гілляки обгризе з будяка, а стовбурі покида. Лебед. у.

2) Неповоротливый, неловкій человѣкъ.

3) Піти у стовбур. Расти въ стволъ; (о людяхъ) толстѣть. Буряк пішов у стовбур.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 207.