Стинати, на́ю, єш, сов. в. стяти, зітну, неш, гл.

1) Отрубать, отрубить, отсѣкать, отсѣчь, срубать, срубить. Будем ми тернове віття, верхи стинати. АД. І. 108. Стинати липу. Гн. II. 186.

2) Обезглавливать, обезглавить, казнить. Уже милую до гробу впускають, а милому головку стинають. Чуб. V. 731.

3) Стя́ти зуби. Сжать зубы. Як упав, зуби стяв, ледві спам’ятався. Чуб.

4) Стинати плечима. Пожимать плечами. Дивиться на мене, стина плечима та й годі. Лебед. у. См. Стенати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 204.