Старшина, ни, ж. соб.

1) Начальство, начальники. Г. Арт. (О. 1861. III. 101). Питала вона всеї старшини: чи не бачили сина сокола? Макс. (1849), 108. Військова старшина порадилась і осадили Немірів облогою. Стор.

2) м. Волостной старшина. ЗОЮР. I. 46.

3) Названіе короля трефъ при игрѣ въ цигана. КС. 1887. VI. 4 66.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 199.