Старувати, ру́ю, єш, гл.

1) Проводить старость. Сим. 227.

2) Распоряжаться въ качествѣ стараго и старшаго. Чемеричка побивалась мов несамовита, наскликала прать і мазать, шити і білити сіять борошно, вчиняти і діжу місити. Харитина ж так, як пані, тільки старувала. Мкр. H. 20.

3) Разсуждать, какъ старикъ. Хто тілько старує, а робить — не доробляє. Ном. № 6543.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 199.