Спільник, ка, м.

1) Членъ товарищества, общества, артели, компаньонъ. Левч. 59.

2) Соучастникъ, сообщникъ, сотоварищъ. Страх напав на синів Заведеєвих, що були спільниками Симонові. Єв. Л. V. 10.

3) Берущій землю съ половины. Спільники садили капусту з половини. Екатер. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 178.