Співучий, а, е.

1) Любящій пѣть, много поющій. Черк. у.

2) Пѣвучій. Голосок тихий, співучий. О. 1862. IX. 69.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 177.