Спускати, ка́ю, єш, сов. в. спустити, спущу, стиш, гл. Опускать, спустить; опускать, опустить. А ми коні спустимо. Грин. III. 96. Як схоче, то й на гору повезе, а як не схоче, то й з гори спустить. Ном. № 2696. Рушниками, що придбала, спусти мене в яму. Шевч. Да нажени хмару чорнесеньку, да спусти дощик дрібнесенький. Чуб. V. 363. Ізійду я на горбочок, спущу голосочок. Мет. 37. Спустити во́ду. Спустить воду, дать ей сбѣжать. Може Москва випалила і Дніпро спустила в сине море? Шевч. Спускати луг. Дѣлать щелокъ. У понеділок не можна лугу спускати. Грин. І. 17. — ціну. Сбавлять, сбавить цѣну. Левиц. І. 107. — дух. Испускать, испустить духъ, умереть. Ном. № 12838.

2) Отпускать, отпустить. Спусти старця з села, прибуде йому й ума. Ном. № 5787.

3) Случать, случить (животныхъ).

4) — на пожарі. Сжигать, сжечь. Моя галера цвіткована, мальована стала вся обідрана, на пожарі спускана. АД. І. 210.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 192.