Спалити, лю, лиш, гл.

1) Сжечь. Спалив та й попел по степу розвіяв. ЗОЮР. І. 120 Та ні вітер його не звіє, ні сонце його не спале. Мет. 208.

2) Опалить (солнцемъ кожу).

3) Безл. Мене спалило. Я вспылилъ, меня взорвало. Павлогр. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 172.