Сонько, ка, м.

1) Ум. отъ сон. Ходить сонько по долині…. Ой ну, соньку, в колисоньку, заколиши дитиноньку. Мил. 35.

2) Соня, сонливецъ. Оставлю ж сих хропти соньків. Котл. Ен. V. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 168.