Смикати, каю, єш и смичу, чеш, одн. в. смикнути, ну, неш, гл.

1) Дергать, дернуть. За гілочку смикнув, аж дерево те затріщало. Котл. Ен. III. 21. Ми сидимо, а він смиче мене за одежу та й пита: чи нема у вас копишника. Екатер. у.

2) Выпить. Через край смикнув окаянної варенухи. Котл. Н. П. 385. Добре цівкою смикнув. Ном. № 11752.

3) Смикнути лю́льки. Покурить. А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? Стор. І. 64.

4) Тащить, стащить. Стала смикати хазяйське то се, то те. Г. Барв. 364.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 157.