I. Слід, ду, м.

1) Слѣдъ. В чоботях ходить, а босиї сліди робить. Ном. № 1182. У сліди кому уступати. Ходить по слѣдамъ кого, поступать по чьему примѣру, подражать.

2) Знакъ, признакъ. І сліду не осталось. Шевч. Ум. Слідо́к, слідо́чок, слі́донько.

II. Слід, нар. Должно, слѣдуетъ. Не слід тобі лаятись. Ото воно так жило, як слід. Рудч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 151.