Ситити, чу́, ти́ш, гл.

1) — мед. Дѣлать изъ меду сыту. Чи ситив медок на святий вечір. Чуб. III. 347.

2) Насыщать. Отець да і мати старшого сина кляне, проклинає, із очей зганяє, середульшого сина ситить, жалує, поважає, за гостя принімає. АД. І. 113. Трупи б тліли та ситили й без того ситу землю. Мир. ХРВ. 357.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 124.