Сегельба, би, ж. Мѣсто, приготовленное для поля, гдѣ выкорчеванъ и выжженъ лѣсъ. Вх. Зн. 62. Желех. Коли сльота січе, а ти в сегельбі, друже, в жменю дуєш, то я сідаю та віршую. Федьк. II. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 112.