Світич, ча, м.

1) Свѣтильникъ, фонарь. Вх. Лем. 464. В трупарні світич світить, але вже конає. Федьк. І. 66.

2) Подсвѣчникъ. Угор.

3) = Світлач.

4) Мѣсто на печномъ шесткѣ, гдѣ кладутъ лучину. Вх. Зн. 62.

5) Паникадило, церковная люстра. Шух. І. 117.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 109.