Світитися, чу́ся, тишся, гл.

1) Свѣтиться, издавать свѣтъ. Він світиться, як сонце.

2) Просвѣчиваться. Сорочка так виносилась, що аж світиться. Ре́бра світяться. Очень худъ. КС. 1882. X. 36.

3) безл. Быть свѣту, быть освѣщеннымъ, свѣтиться, горѣть. Приходить він до теї горальні, аж там світиться. Рудч. Ск. І. 87. І досі ще в їх світиться, — все не лягають.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 109.