Світити, чу́, тиш, гл.

1) Свѣтить. Сонце світить. Ном. № 236. Ой місяцю, місяченьку і ти, зоре ясна! Ой світіть там по подвірю, де дівчина красна. ЗОЮР. II. 141. Світити в о́чі. Льстить. Св. Л. 228. Пан тільки в очі світив, що лучче було б, як би він гудив. Св. Л. 92.

2) Зажигать. Та світи вже свічку, нічого не видко.

3) Въ карточной игрѣ: а) быть козыремъ. Король жировий світить. Голяк масти, черва світить — игра словъ, насмѣшка надъ бѣднякомъ. Ном. № 1526.

6) Открывать козыря. Світи козиря. КС. 1887. VI. 471.

4) — волосом. О замужней женщинѣ: ходить съ непокрытой головой. Левиц. І. 1. 279.

5) — голово́ю. Быть дѣвушкой. Що жінкою, то не дівкою, не світити голівкою. Грин. III. 297.

6) — тілом. Показывать обнаженное тѣло.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 109.