Святитися, чу́ся, ти́шся, гл.

1) Дѣлиться, быть святымъ. Отче наш, що на небі! Нехай святиться імя твоє. Єв. Мт. VI. 9. Святився б гурток, коли б не чортова ззіжа. Ном. № 10733.

2) Освящаться.

3) Рукополагаться. Як святився ще на діакона та був у печерах. КС. 1883. III. 675.

4) Свято почитаться. Честь тоді святилась дуже. Мкр. II. 35.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 111.