Рухати, хаю, єш, сов. в. ру́хнути, ну, неш, гл.

1) = Рушати, рушити 1. Гн. II. 182.

2) = Рушати, рушити 2. Грин. III. 584 На Варуха, як земля рухи. Драг. 11. Заходились рухати до господи. Грин. II. 275. Мов би наввипередки з кимсь рухнув додому. Грин. II. 334.

3) Только сов. в. Приняться, начать. Дядина як рухнула плакати. Пирят. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 89.