Ростік, току, м.

1) Мѣсто раздѣленія улицы или дороги на двѣ, рѣки на два рукава. Вх. Зн. 61. Ой в городі на ростоці пють, гуляють запорожці. Лис. IV. № 7. На ростоці, на потоці два голуби воду пили. Гол. II. 529.

2) Разгонъ? К. Псал. 215. Угамуй рогатих турів, гордих дук у срібній зброї, росточи лихим ростоком, най не пють крови людської. К. Псал. 153.

3) мн. Уголъ скамьи на по́куті. Отут сідайте на ростоках. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 79.