Росточувати, чую, єш, сов. в. росточи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Разбрасывать, разбросать, раскидать, развѣять. Расточено, поволочено по сінях. Лукаш. 152. Тоді вигуби їх. Боже, росточи, розвій, як сміття. К. Псал. 135.

2) Разливать, разлить изъ бочки по бутылкамъ. З) Увеличивать, увеличить (зданіе, одежду). Ми оце будемо церкву росточувати. Харьк. Рукава вузькі, треба росточити. Харьк.

4) Истачивать, источить, изгрызать, изгрызть. Ян ню впали вуши, блохи і всілякий гид, то такой ї на місці расточили. Гн. І. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 80.