Розгін, го́ну, м.

1) Разогнаніе, разгонъ. Вони повтікали в Чорноморію, як розгін був. Канев. у. Ідіть, діти, додому, не буде вам розгону. Чуб.

2) Разбѣгъ, размахъ. Зо всього розгону загнав колісникові кулака в бік. Мир. Пов. II. 60. Зо всього розгону рів перескочив. Дождавсь і зо всього розгона вліпив такого макогона, що пан Талес шкереберть став. Котл. Ен. Ла веретені осаджене грубе деревяне колесо, що служить до розгону. Шух. 1. 258.

3) Распоръ, распорка для удерживанія двухъ предметовъ врозь. Шух. І. 150.

4) Орати у розгін. Пахать отъ средины къ краямъ. Канев. у.

5) Дзвонити у розгона. Звонить, раскачивая весь колоколъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 38.