Розвісити, шу, сиш, гл.

1) = Розвішати.

2) — вуха. Довѣрчиво слушать. Той бреше, а він уже й вуха розвісив. Зміев. у.

3) Снять повѣшенное. Їк він си завісив, то ніхто не знав, де він си дів та й ніхто го (Юду) не відвісив, не розвісив. Гн. II. 238.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 35.