Розв’язувати, зую, єш, сов. в. розв’язати, жу, жеш, гл.

1) Развязывать, развязать. Який бог зв’язав той нехай і розв’яже. Ном. — руки. Развести съ мужемь. Ой піду я до попа, поговору стиха: розв’яжи мі, попе, руки без біди, без лиха. Чуб. — світ. Освободить, дать волю. Зав’язала світ головонці, не розв’яжу й до віку. Чуб.

2) Разрѣшать, разрѣшить, истолковать. Снився мені сон дивненький…. Розв’яж мені, що то за сон, най я довше не думаю. Гол.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 37.