Речник, ка, м.

1) Ораторъ, витія. К. ЧР. 200. І хочуть знати, що від речника почують. К. МБ. II. 120. Була вже рада, чули вже доволі речей прихильних, речників розумних. К. ЦП. 197. Сеймові речники. К. ПС. 83.

2) Представитель, заступникъ, ходатай, адвокатъ. Славних потентатів намістники і речники достойні. К. Бай. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 13.