Репіжити, жу, жиш, гл.

1) Сильно колотить, бить. Сів він на неї (на лошицю) та й давай репіжить тією палицею. Грин. І. 258.

2) = Репігати. Дощ репіжить. Угор.

3) Плакать, рваться. Дитина рипіжала з пів-години. Вх. Зн. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 13.