Рантух, ха, м.

1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. О. 1862. IV. 37, 30. Уся в рантухах та в намистах золотих. Федьк. Пов. 85.

2) Родъ тонкой бумажной ткани.

3) Родъ юбки суконной. Kolb. І. 37.

4) = Лантух. Ум. Рантушо́к. Гол. IV. 353.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 6.