Рай, раю, м.

1) Рай, жилище прародителей. Як Бог вигнав Адама і Єву з раю, то вони посідали в лісі. Чуб. І. 146.

2) Рай, жилище праведныхъ. У пеклі все тепло, а піди в рай, то й дровами дбай. Ном. № 200.

3) Родъ игры; также рай з пеклом. Ив. 34, 36, 37.

4) На второй день крестинъ обычай омовенія рукъ роженицы и пр., послѣ чего участники (кромѣ роженицы) идутъ въ шинокъ угощаться на деньги бабки; все это называется ходити в рай. ХС. VIІ. 433. Ум. Райо́к, райо́чок. Шевч. 630. Чуб. III. 322.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 4.