Радити, джу, диш, гл.

1) Совѣтовать, помогать. Добре той радить, хто людей не звадить. Ном. Радять мене люде. Мет. 26. Було ражу її: зробімо так. МВ. І. 9.

2) Рядить, судить, совѣтоваться. Як не радь, не буде так, як ти хочеш, а так буде, як Бог дасть. Ном. Раду радити. См. Рада 2. Малим діткам — ручечки бити, а старим дідам — раду радити, а старим бабам — поседіннячко, а господарам — поле орати. Чуб. III.

3) Распоряжаться. Не моя то воля: родинонька мною радить, нещаслива доля. Чуб. V. 141.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 2.