Підпадати, да́ю, єш, сов. в. підпасти, паду́, де́ш, гл.

1) Падать понемногу, прибавляться, прибавиться. Сніг підпадає потроху.

2) Падать, пасть подъ что. То він біжить, підбігає і пожар під ноги підпадає. КС. 1882. XII. 499.

3) Только сов. в. — на. Походить, быть похожимъ. Прізвище підпада на щось з їжі. Лебед. у.

4) — під. Подчиняться, подчиниться.

5) — під мислі. Нравиться, понравиться. Ой ти мені, вражий сину, під мисленьки не підпав. Чуб. V. 843.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 174.