Підбігати, га́ю, єш, сов. в. підбігти, біжу, жи́ш, гл.

1) Подбѣгать, подбѣжать. Брат піший піхотинець за кінними біжить-підбігає. АД. І. 114. Побачили молодиці Кобзу, зараз підбігли до його і зупинили коня. Стор. МПр. 52.

2) Только сов. в. Быть въ состояніи бѣжать. Отам… пасеться полова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту і ззіж. Рудч. Ск. І. 1. Медвідь каже: я не підбіжу, як доведеться утікати. Рудч. Ск.

3) Течь, подтечь. Під тебе (вербу) водиця підбігає, з під тебе коріння вимиває. Мил. 92.

4) Її підбіг ви́хор = Її підвіяв вихор. См. Підвівати. Мил. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 159.