Пуць! меж., выражающее моментъ паденія, бухъ! Дивлюсь воно (вороненя) угору полетіло да й пуць на шию барану. Греб. 381. (П’яний) пуць на землю. Мир. ХРВ. 199. Пуць з неба! ось і ми, коли вам треба. Чуб. І. 248. А воно пуць з рук. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 503.