Прямувати, мую, єш, гл.

1) Идти напрямикъ. Ні направо, ні наліво світ ніколи не звертає, а так собі наперед усе й прямує. Ком. II. 38.

2) Направляться. Товариство на Січ прямувало. Шевч. 259.

3) Клониться. Куди воно йдеться і до чого воно прямує? Левиц. Пов. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 495.