Прочувати, ва́ю, єш, сов. в. прочути, чую, єш, гл.

1) Узнавать, узнать по слухамъ, услышать, провѣдать. Скажи мені, що по світу йдучи, прочував. О. 1861. XI. 44. Прочули про його недолю приятелі його. К. Іов. 6. Він про тебе вже прочув, що ти вернувся. Г. Барв. 178.

2) Чувствовать, почувствовать, предчувствовать. Прочуває непевну правду доразу. МВ. (О. 1862. І. 96). Затріпоталось серденько, лихо прочувало. Млак. 101. Вже я довіжуюся, прочуваю, добродію мій! Якесь хороше та веселе діло маємо. МВ. (О. 1862. І. 94).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 490.