Просити, шу́, сиш, гл.

1) Просить. А я завше Бога прошу з вечора до ранку, да щоб ти мав щастя й долю, мій милий коханку. Мет. Прошу я її милою прозьбою. МВ. І. 19.

2) Приглашать. Хазяйка тим часом вечеряти просить. МВ. (О. 1862. III. 74).

3) Смерти на себе просити. Накликать на себя смерть. Сам на себе смерти просив. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 479.