I. Проривати, ва́ю, єш, сов. в. прорвати, рву, рве́ш, гл.

1) Прорывать, прорвать. Нащо ж ти, доню, стелю проривала? Чуб. V. 341. Водиця гребельку прорвала. О. 1861. IV. 62. Болячка набрякла, та й прорвала і потік бруд.

2) Вырывать, вырвать часть растеній, чтобы остальнымъ было больше простора, или чтобы очистить среди растеній проходъ. Пшеницю поле, кукіль прориває. Грин. III. 397. Черчику, васильчику, посію тебе в городчику, буду тебе шанувати, тречі на день поливати, а що — суботи проривати. Чуб. ІІІ. 467. Та коли тебе в гості дожидать?… Що к Різдву снігами позаміта, а к Великодню водою позалива, а к святій неділонці травою позароста. Я й сніжок прогорну, я й водицю проллю, я й травицю прорву. Мил. 192.

II. Проривати, ва́ю, єш, сов. в. прорити, рию, єш, гл. Прорывать, прорыть. «Одчини, луплене теля!» — Не ’дчиню. — «Ну, носом прорию». Рудч. Ск. І. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 477.