Пропій, по́ю, м.

1) Пропой; пьянство. Заробітку а ніякого! — А на пропій є? Мир. Пов. І. 129. Де попаде яку копійку, — все на пропій. Кіевск. у.

2) Пьяница. Ой я стала приступати, стала його устижати: «Ой пропою, пропою, пропала я за тобою». Чуб. V. 582.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 476.