Пропитувати, тую, єш, сов. в. пропита́ти, та́ю, єш, гл.

1) Пропитывать, пропитать, прокормить. Ложки, тарілочки на базарь понесе, свою душу пропитає, ще й додому принесе. Чуб. V. 487.

2) Спрашивать, спросить, разспросить. Принеси, Боже, кого я люблю дуже! Ой хоч не його, дак товариша його: пропитаю про здоров’ячко його. Г. Барв. 527. (Н. п.). Наняла я свого Степанка і стала пропитувати, щоб і дівчат понаймати. Г. Барв. 287. Дівчата й парубки так і пропитують на селі, де яка вдова живе да хорошу хату простірну має, щоб її просити у досвітчані матері. Г. Барв. 56. Пропитує…, чого лист той вернувся. Г. Барв. 508.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 475.