Прогнівляти, ля́ю, єш, сов. в. прогнівити, влю́, ви́ш, гл. Гнѣвать, прогнѣвать, разсердить. Не так то отцевої і матчиної молитви прохати, як її прогнівляти. Чуб. V. 849. Милосердного гріхами прогнівляли. К. МБ. X. 3. Ой десь же ми, да милі братця, да Бога прогнівили, що у неділеньку до схід сонця горілочку пили. Чуб. V. 1024.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 462.