Прилюбляти, ля́ю, єш, сов. в. прилюби́ти, блю, биш, гл.

1) Плѣнять, плѣнить, пріобрѣсти любовь чью. Желех.

2) Только несов. в.? Любить. Тоді ж покупив він… і ту шапку чорну, що він її дуже прилюбляє. МВ. ІІІ. 135.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 424.