Прилука, ки, ж.

1) Присоединеніе. К. (Желех).

2) Полянка среди лѣсовъ. Норови і воли пасуть прилуками. Шух. І. 211. мн. Прилуки. Поперемѣнно то лѣсъ, то поле. Шух. І. 73.

3) Названіе города: Прилуки. Славен город Біла Церква, славніша Прилука. Грин. III. 615.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 424.