Приколень, льня, м.

1) Небольшой колокъ, прикрѣпляющій жердь къ крышѣ. Міусск. окр.

2) = Прикол. Найди приколень, що коня припинають, і вийми його із землі. Чуб. І. 74.

3) Часть кола, вбитая въ землю. Шух. І. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 420.