Призначати, ча́ю, єш, сов. в. призначити, чу, чиш, гл.

1) Замѣчать, замѣтить. Вони такі маленькі, що їх і не призначиш. Харьк. у.

2) Назначать, назначить. Ном. № 9033. П’ять овечат, що їй призначали. Г. Барв. 466-467. Половина літ минає, я щастя не маю, — так то мені Бог призначив. Чуб. V. 360.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 416.