Привертати, та́ю, єш, сов. в. приверну́ти, ну́, неш, гл.

1) Поворачивать, поворотить къ чему (при ѣздѣ). Нехай вони човни до берега привертають. АД. І. 248. Коло мого дворика козаченько кониченьком грає, да все до моїх ворітечок коня привертає. Чуб. V. 150.

2) Располагать, расположить, склонять, склонить къ чему.

3) Наваливать, навалить чѣмъ-либо тяжелымъ сверху. В вишневім садочку схоронила, сирою землею пригорнула, біленьким камінцем привернула. Чуб. V. 781. Десь мого милого сира земля привернула. Рудч. Чп. 137.

4) Возвращать, возвратить. Назад до життя привернув. Гн. І. 112.

5) Запошивать, запошить. Шух. І. 153.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 408.