Правитися, влюся, вишся, гл.

1) Направляться. А куди правитесь? — До Київа. Я до того дуба правлюся, — чи не зрубати його. Харьк.

2) Возиться, хлопотать. Екат. у. Чіпка вже правився коло шкоди: там тин підняв та набив, нові ворота приробив… Мир. ХРВ. 342. А ми ще не лягали, все правилися. Лебед. у.

3) Исправлять должность чью. Іва правиться за старосту. Н. Вол. у.

4) Служиться (о церковномъ служеніи). Скоро служба Божа правитиметься. Грин. II. 112.

5) Судиться, искать за обиду, жаловаться. Іди, прався на мене, куди знаєш. Новомоск. у.

6) Поправляться. Дают тото зілє худобі, щоб ся правила. Вх. Зн. 54.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 399.