Почестка, ки, ж.

1) Приношеніе, даръ (начальству, уважаемымъ лицамъ, сватамъ). Почестку приніс. Н. Вол. у. Випросила у мене півня й пшона, в-останнє почестку дати своїм товаришкам і досвітчаній матері. Г. Барв. 205. Почестку їм (старостам) дала, і запили заручини. Г. Барв. 423.

2) Честь, слава. Дивись, як Семен пішов у почестку. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 392.