Походити, джу, диш, гл. Походить, быть похожимъ. Такий він був тихий, звичайний… і на панича не походив. МВ. (О. 1862. III. 44). Він більш походив на звірюку, як на чоловіка. Стор. МПр. 83.

Походити, джу́, диш, гл.

1) Походить. Єсть у мене гарний хлопець, я його любила, то він буде припадати, де я походила. Грин. III, 222. По тобі похо́дить ще й ломака — будешь еще и палкой битъ. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83).

2) Износить. Батеньку-голубоньку! не гнівайся на мене, що-м ті хліб переїла, сукні-м ті походила. О. 1862. IV. 15.

3) Забеременѣть (о коровѣ). Раненько походили корови, раненько й попрокидалися. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 388.