Потягати, га́ю, єш, сов. в. потягти, гну, гнеш, гл.

1) Потягивать, потянуть. Козак сердега люлечку потягає, у кобзу грає-виграває. Мет. 446.

2) Покрывать, покрыть (мѣхъ). Кожух, сукном потягнений. Борз. у. Думаю потягти свою кожушку черкасином. Черниг. у.

3) Ударять, ударить (кого). Мир. ХРВ. 9. Ентел потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав. Котл. Ен. II. 19.

4) Стремиться къ чему, желать чего. Парубок дівку любить, а вона за їнчим потігає. ЕЗ. V. 97. Вона єго… щире любила, а він ї не потігав сватати. ЕЗ. V. 96. См. Потягти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 384.