Потур, ру, м. Поблажка, потворство. Потуру дітям не даю, навчаю. Г. Барв. 437. Потуру не давав Василеві, щоб ще гірш з того чого не вийшло. Г. Барв. 387.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 383.